ФУНДАМЕНТ. СТІНИ. ДАХУ.
Найбільш прості одноповерхові будиночки; їх найкраща зовнішня прикраса - висока якість обробки деталей (ретельно виконані віконні плетіння, добре підігнане дощате обшивання фасаду). Чим менше обсяг будиночка, тим лаконічніше повинне бути його композиційне рішення - варто уникати зайвих виступів, прибудов, деталей. Виключенням може бути пристрій даху: прикрасять будівлю виступаючі за периметр зовнішніх стін звиси карнизів, навіс над ґанком. Виступ карнизів має й важливе функціональне значення, відводячи воду й сніг далі від підстави будинку й охороняючи тим самим фундамент і цоколь від зайвого зволоження. Для невеликих одноповерхових будов можна використовувати конструкцію типу “курінь”, у якій похила покрівля опускається майже до рівня землі, сполучаючи функції покриття й зовнішніх стін. Такі будиночки гарні, прості у виготовленні й досить економічні.
Форма покрівлі відіграє важливу роль і в композиції мансардних будиночків. У цьому випадку краще споруджувати двосхилі асиметричні дахи з більшим виносом карниза, які органічно вписуються в крони садових дерев. Ламані пальмові й многоскатные даху рідко відповідають характеру невеликого будиночка, надаючи йому зайву монументальність.
Велике значення для зовнішнього вигляду будівлі мають огородження терас і балконів. Наприклад, рішення огороджень у вигляді двох-трьох дощок, що зміцнюються горизонтально з невеликими просвітами. Прикрасять фасад і невеликі ставні, які краще виконати у вигляді жалюзі. Вибираючи деталі обробки, необхідно пам’ятати, що в невеликому будинку форма огороджень, ставен, віконних і дверних прорізів не повинна бути різноманітної, тому що це порушить цілісність композиції.
Іноді в безпосередній близькості від будиночка розміщають додаткові приміщення: відкриті або криті тераси, навіс для автомашини, невеликі підсобні приміщення.
У зовнішньому вигляді заміської будівлі важливу роль грає сполучення матеріалів. Доцільно використовувати такі сполучення, як дерево й цегла, дерево й камінь. В обробці фасадів не слід застосовувати більше двох різнорідних матеріалів. Рекомендується при опоряджувальних роботах використовувати природні декоративні властивості будівельних матеріалів: відкриту текстуру дерев’яних деталей, Якщо ж фарбування будиночка зовні необхідний, те варто ретельно вибрати кольору. Краще, якщо основні кольори будуть неяскравими, предпочтительней зеленуваті, коричневі й охристі тони. У колірній композиції фасадів не слід застосовувати більше двох квітів; при цьому один колір є домінуючим.
По конструкції зовнішніх стін заміські будинки діляться на бревенчатые й брущатий, каркасний і щитовий, цегельний і блокові, рідше як матеріал зовнішніх стін застосовують легкі бетони (шлакобетон, опилкобетон).
Бревенчатые й брущаті будинки мають прекрасні гігієнічні якості, не мають потреби в додатковому утепленні. Їхнє спорудження, однак, трудомістко, вимагає високої кваліфікації. Рубані бревенчатые стіни в більшості випадків невигідні для будівництва на заміській ділянці. Більше прості по конструкції брущаті стіни; для їхнього спорудження використовують бруси перетином 150×150,150X180 або 180×180 мм.
У цегельному й блоковому заміському будинках стіни довговічні, забезпечують гарну теплоізоляцію, але зведення їх досить складно технологічно, тому що пов’язане із проведенням трудомістких “мокрих” будівельних процесів. Товщину кладки вибирають виходячи з розрахункової температури зовнішнього повітря. Рекомендуються так звані ефективні види кладки, при яких між зовнішнім і внутрішнім рядами цегли утвориться простір, заповнюване бетоном, засипними утеплювачами й т.д. Ефективна кладка із засипними утеплювачами найбільш економічна. Для перекриття дверних і віконних прорізів можна використовувати стандартні залізобетонні перемички заводського виготовлення.
По простоті зведення, легкості будівельних операцій, зовнішньому вигляду для садівників-аматорів найбільш кращі щитові й каркасні дерев’яні будиночки. Вони економічні, а при експлуатації в теплу пору року досить комфортні. Особливо зручні типові будиночки щитової конструкції. Такі будиночки зводять із укрупнених деталей заводського виготовлення. Будівництво їх зводиться до монтажу готових конструкцій, що входять у комплект будинку.
Каркасні конструкції збирають із брусків перетином 50×80 мм або дощок 50×100 (60×120) мм. Вертикальні стійки розміщайся на відстані 0, 5-1,5 м друг від друга, опираються на нижню обв’язку із бруса, складених дощок, колод. Між вертикальними стійками обов’язковий пристрій підкосів. Елементи каркаса з’єднують цвяхами або кроками й обшивають по обидва боки звичайно листовими матеріалами або дошками. Простір між стійками заповнюють утеплювачем, наприклад мінераловатними, фібролітовими, ізоляційними древесноволокнистыми плитами. Як утеплювач застосовують також засипання зі шлаків, пемзи, ошурок, мохів. Всі органічні матеріали попередньо піддають антисептичній обробці й висушують. Для запобігання від гризунів засипання змішують із вапном-пушонкой (не менш 10% від обсягу засипання).
Зовнішнє обшивання дерев’яних стін виконують із дощок, установлюваних вертикально або горизонтально. Обшивання робиться по маякових рейках перетином 50 х 50 мм або дошкам, які прибиваються до стін із кроком 60-70 см. Для горизонтального обшивання, що виконується звичайно внахлест, використовуються дошки товщиною 2, 0-2,5 див і шириною 12-15 см. Дошки можуть бути обрізними, шпунтованими або напівшпунтованими. Кути будинку краще обшити вертикальними кутовими дошками. Вертикальне обшивання виконується з дощок 2×15 див; щілини між ними закриваються рейками. Для зменшення продувності стін їх зовні покривають двома, трьома шарами будівельного паперу. Не треба для цієї мети застосовувати толь і руберойд, тому що в зимовий час це може привести до небажаної конденсації вологи на поверхні стін.
Для облицювання зовнішніх стін можна використовувати й цегла; товщина такого облицювання - полкирпича (12,5 див) або цегла, поставлена на ребро (6,5 див). Цегельне облицювання укладають на розчині 1:2:9 (відповідно, цемент, вапняне тісто, пісок). Облицювання кріпиться до стіни цвяхами, голівки яких зашпаровуються у швах кладки, або кляммерами з оцинкованої покрівельної сталі, один кінець яких прибивається до стіни, а іншої заводиться в кладку на 7-10 см. Між цегельним облицюванням і стіною обов’язково повітряний простір; для його провітрювання внизу облицювання залишають отвори, забрані сіткою. Цегельну кладку не доводять до карниза на один ряд. Облицювання із цегли опирається на виходи цоколя шириною 13 див або 10 див.
Міцність садової будівлі багато в чому визначається надійністю фундаменту. Глибина закладення фундаменту залежить від виду ґрунту, рівня ґрунтових вод, глибини промерзання ґрунту. Закладають фундамент нижче глибини промерзання, величина якої коливається в широких межах (наприклад, для Києва цей показник дорівнює 100 див; Москви, Ленінграда - 140 див; Горького - 150 див). У випадку, коли рівень ґрунтових вод у період промерзання ґрунту розташований нижче розрахункової глибини промерзання більш ніж на 2 м, а також у скельних, великоуламкових ґрунтах і гравелистых фундаментів не залежить від глибини промерзання. Найменш придатні як підстави фундаментів торфовища, мулисті ґрунти, пилуваті піски з домішкою глини, вологі глинисті ґрунти, що спучуються при промерзанні. У цих випадках опорою фундаменту повинна бути подушка з покладеного шарами 15-20 см, политого водою й утрамбованим крупним піском. У великі й середніх гравелистых пісках фундамент закладають на глибину не менш 50 див; у сухих дрібних і пилових пісках, твердих глинах - 70 див; у насичених водою пісках і пластичних глинах - 1,0м.