САДОВА ДІЛЯНКА.
Планування й благоустрій невеликої садової ділянки ( 400-800 м2) вимагає ретельної розробки. Розміщення на відведеній площі заміського будинку, господарських будівель, саду, городу, декоративних посадок, а також навісу для автомашини або гаража, невеликого куточка для відпочинку, теплиць, вуликів і т.д. повинне бути здійснене з урахуванням зручності підходу до них, їхньої оптимальної орієнтації й эстетической привабливості. Всі роботи із проектування й благоустрою садової ділянки варто проводити в строгій відповідності з генеральним планом, затвердженим місцевими виконавчими органами, і вимогами Уставу садівничого товариства.
Як правило, садові ділянки розташовуються на землях, непридатних для використання у великих сільських господарствах, тому часто виникає завдання їхнього осушення. Найбільше просто це завдання вирішується, якщо ділянка має ухил убік пришляхової канави (кювету). У цьому випадку за будинком (з боку, протилежній вулиці) паралельно кювету риють водостічну канаву, що затримує потоки зливових і поталих вод з боку городу. Продовженням водостоку є поздовжня канава уздовж границі ділянки, що відводить воду в пришляховий кювет. При нахилі садової ділянки в протилежну від вулиці сторону поперечну канаву риють перед будинком (паралельно вулиці) і відводять воду за допомогою поздовжньої канави, що прокладається уздовж границі ділянки до городу. Для осушення ділянки із плоскою поверхнею звичайно досить вирити дренажні канави по всьому периметрі ділянки. Їхня ширина 50 див, глибина - не менш 1 м. Дренажні канави заповнюють щільно втрамбованим будівельним сміттям, каменями, скляним боєм і т.д. до рівня рослинного шару й засипають землею. Рівні й сильно зволожені садові ділянки осушують за допомогою більше складної дренажної системи, що представляє собою траншеї глибиною до 1 м, дно яких викладається м’ятою глиною, формованої у вигляді лотка. На дно траншів укладають дрени - дірчасті гончарні або асбоцементные труби діаметром 10-15 см, у верхній частині яких через 10-15 см роблять пропили на Ч3 діаметри труби. Зверху труби засипають щебенями (шар 20-30 см) і ґрунтом. Замість труб можна використовувати лоток із цегли перетином 12×12 див або в’язки хмизу. Дрени укладають із ухилом 2-3% і зводять у колектор, звідки водостік направляють у пришляховий кювет або спеціальну водойму - резервуар з водонепроникними стінками, розташовуваний у задньої границі ділянки поблизу городу.
Найважливіший елемент планування ділянки - розміщення заміського будинку. Відстань від границь ділянки до фасаду будинку повинне бути не менш 3 м, краще, якщо воно дорівнює 5-6 м. Якщо садова ділянка має невелику ширину ( 20-25 м), те будиночок доцільно розташовувати асиметрично щодо поздовжньої осі ділянки (за умови збереження максимальної відстані до сусідніх житлових будинків). При виборі орієнтації заміського будинку необхідно враховувати, що обіг вікон і вітражів веранди до південно-сходу, півдню й південно-заходу забезпечує максимальна кількість світла в денний час, а до півночі - максимальну затененность і захист від перегріву. По добовому русі тіні, що відкидається будиночком на землю, визначають найбільш сприятливе розташування відкритої тераси, куточка відпочинку, навісу для автомобіля. У стін будиночка, звернених на південь, виникає т.зв. парниковий ефект; тут доцільно посадити більше теплолюбні рослини.
Господарські будівлі (сарай, душ, лазню, убиральню й ін.) краще розміщати в далекої від улипы границі ділянки. Доцільне сполучення декількох господарських приміщень у єдиному блоці. Це дозволяє більш раціонально використовувати площу ділянки, удешевляет будівництво. У господарській будівлі, показаної на мал. 2, передбачене розміщення під одним дахом кухні, коморі для зберігання садового інвентарю, інструментів і будівельних матеріалів, убиральні. Найбільш простий варіант конструктивного рішення - каркас із дерев’яних брусків або дощок 50×80 (100) мм або 60×120 мм із дощатим обшиванням. Дах звичайно односхила з ухилом від входу в будівлю. Комору в господарському блоці можна використовувати і як невелику майстерню. У цьому випадку необхідно передбачити лівостороннє висвітлення верстата.
На заміській ділянці можна побудувати літню кухню-їдальню у вигляді критої тераси. Звичайно вона являє собою каркасну конструкцію з односхилою покрівлею. Звиси покрівлі повинні бути максимальними для того, щоб забезпечити затененность їдальні й зони готування їжі. До складу встаткування такого приміщення варто включити: бак з водою (при відсутності водопроводу), мийку, плиту на твердому або газоподібному паливі, робочий стіл, холодильник. Всі необхідні для готування їжі елементи встаткування встановлюють у глухої стіни, а прорізи навколо обіднього стола залишають відкритими або забирають жалюзі. При пристрої літньої кухні варто уникати виникнення протягів, дотримувати правил безпеки при розміщенні й експлуатації плити. Підлога літньої кухні піднімають над рівнем землі на 15-25 см.
Літній душ на заміській ділянці можна виконати окремо вартим або сблокировать із іншими господарськими будівлями. Розміри душової кабіни 110×160(180) див, висота - 210 див. Звичайно душову кабіну не перекривають покрівлею, а встановлюють нагорі бак для води, що обладнають зливальною трубою із краном і душовою сіткою. Для кращого нагрівання води сонячними променями бак офарблюють темною матовою фарбою. Зливальну трубу, врізану в дно бака, краще зробити розгалуженої (наприклад, використовуючи трійник), що забезпечить підведення води до крана в душовій кабіні й крану для поливання городу. У душовій кабіні повинне бути місце для піддона (100×100 див) і ослін для перевдягання (не менш чим 60×40 див). Воду з душової кабіни можна відводити за допомогою простого пристрою місцевої каналізації. Для цього в яму, розташовану на відстані 1, 5-2 м від кабіни, установлюють бочку (днищем нагору), у яку врізають дводюймову каналізаційну трубу. Трубу укладають у траншею з ухилом від центра душового піддона. Земляна підлога кабіни ущільнюють щебенями й заливають цементним розчином, образуя душовій піддон з ухилом до прийомного патрубка каналізаційної труби. На душовий піддон варто покласти дерев’яні ґрати. Вода в бак подається електричним або ручним насосом. Літній душ можна обладнати також дров’яним стовпчиком для підігріву води, що дозволить користуватися ним і в прохолодну погоду.
Надвірні вбиральні при більших площах ділянки звичайно роблять вигрібними. Глибина вигрібної ями (выгреба) може досягати 1,5 м. Щоб уникнути забруднення ґрунтових вод дно й стіни ями обкладають шаром жирної втрамбованої глини товщиною 25-50 см. Потім внутрішню поверхню выгреба бетонують, викладають цеглою, каменем на цементному розчині або виконують із припасованих антисептированных колод (або дощок). Цегельні й кам’яні поверхні цементують, дерев’яну - конопатять, заливають смолою або бітумом. Наземну частину (будку) звичайно споруджують із щільно пригнаних дощок; зверху над дверима залишають фрамугу, що склять. Дах, як правило, односхила. Будка забезпечується вентиляційним стояком із чотирьох дощок, шириною не менш 12 див. У верхній частині стояка влаштовують витяжний отвір. Кріплять стояк до задньої стінки будки. Площадку навколо вигрібної ями викладають жирною глиною й цементують, залишаючи люк для чищення выгреба із щільно пригнаною кришкою.
На невеликій заміській ділянці краще спорудити вбиральню типу пудр-клозету; її можна розташовувати близько від будинку й навіть блокувати з ним. Такі вбиральні мають просту конструкцію й досить гігієнічні. Для збору фекалій у них використовують просмолений ящик, металевий бак або цебро. Фекалії засипають матеріалами, що компостують (торфом, чорноземом, золою, ошурками й ін.) і періодично вичищають. Наземну частину можна виконати у вигляді куреня, що особливо зручно для розміщення в розширеній підставі ящиків для зберігання торфу, ошурок і т.д. Будиночок-Курінь щитової конструкції не вимагає виготовлення несучого каркаса. Крыщу-Стіни роблять із дощок внакладку, зверху закривають металевим або дерев’яним ковзаном; над дверима звичайно залишають невелику трикутну фрамугу для провітрювання. Стульчак зсередини обшивають залізом із прокладкою з толю або руберойду, щоб охоронити дерев’яні частини від влучення нечистот. Для видалення ємності з нечистотами в задній стінці будиночка влаштовують люк із щільно пригнаною кришкою або роблять верхню дошку стульчака відкидний (на петлях).
На ділянці бажано обладнати місце для компосту. Залишки їжі, кухонні відходи, сміття, бадилля, листи, бур’яни й інших господарських покидьків закладають у компостні купи для одержання коштовного органічного добрива. Під компост риють яму глибиною не більше 50 див, довільних розмірів. По краях її зводять бортики висотою 20-30 см із дощок, цегли або бетону. На дно укладають шар пухкого торфу товщиною 10-15 см. Покидьки в міру нагромадження пересипають торфом і землею. Компост зрідка перелопачують, додаючи при цьому суперфосфат і фосфоритне борошно, а при кислому ґрунті на ділянці - вапно або деревна зола. Через рік-півтора його можна використовувати як добриво.
Деревні відходи, папір, зрізані гілки, сушники, як правило, спалюють на багатті. Для кострища варто відвести постійне місце, найбільш безпечне в пожежному відношенні - подалі від будівель, дерев, кущів і т.д. Кострище рекомендується влаштовувати на якому-небудь металевому піддоні, піднятому над ґрунтом.
Гараж варто розташувати якнайближче до в’їзду на ділянку. Його можна впритул наблизити до огорожі ділянки таким чином, щоб ворота перебували на одному рівні з огорожею й виходили безпосередньо наулицу.
Для автомашини можна спорудити й звичайний навіс, при пристрої якого важливо забезпечити міцність опорних стійок, тому що значна площа покрівлі створює більші навантаження від снігового покриву в зимовий період. Опорні стійки краще зробити з металевих труб діаметром не менш 80 мм. Односхилий дах навісу з ухилом від в’їзду виконують із руберойду або асбоцементных хвилястих аркушів по решетуванню із брусків 40×40 мм, що укладаються через 20-30 см по дерев’яних балках 100×100 (150) мм. Висота від землі до самих нижніх виступаючих конструкцій - не менш 1, 9-2,0 м. Навіс для автомашини, лазня, теплиці й ін. підсобні будівлі можуть бути також композиційно об’єднані з житловим будинком .
До обов’язкових елементів благоустрою садової ділянки ставиться його огородження. Для ділянки невеликих розмірів краще влаштувати живоплоти із чагарників - жовтої акації, глоду, тернику, жимолості й ін. Живоплоти можуть бути однорядними (відстань між саджанцями 0,25- 0,30 м) або дворядними (відстань - 0, 4-4- 0,6 м) із проходом між рядами 0, 25-0,3 м. Щоб така огорожа була густий, мала гарний зовнішній вигляд, чагарники необхідно періодично підстригати зверху й з боків. Живопліт можна використовувати на ділянці й для внутрішніх огороджень, наприклад для зорової ізоляції господарських будівель, виділення куточка відпочинку й т.п.
Більше трудомісткі штучні огорожі - дерев’яні забори, огорожі з металевої сітки, цегли, шлакоблоків, природного каменю (переважно кругляка) і ін. Такі огорожі, як правило, складаються з підстави (каркаса) і решетування. Підставою служать фундаменти, цоколі, стовпи й несучий каркас у вигляді зліг, дроту, рамок і т.п. Для решетування можуть бути використані будь-які матеріали, наприклад хмиз, жердини, обапіл, рейки, цегла, металева сітка. Огорожу з боку фасаду рекомендується робити висотою від 1,2 до 1,8 м, а внутрішні огородження (головним чином між сусідніми ділянками), як правило, не більше 1 м.
Головний несучий елемент штучної огорожі - стовпи або стійки. Дерев’яні стовпи звичайно роблять із сосни або їли. Для продовження їхнього терміну служби нижню частину столів обвуглюють, змазують гарячим бітумом (або гудроном), просочують креозотом або обертають декількома шарами поліетиленової плівки або толю. При виготовленні стовпів з металевих або асбоцементных труб, їхню внутрішню порожнину заливають цементним розчином з будівельним сміттям або закривають верхні торці кришками, щоб виключити влучення усередину води (узимку замерзання води може привести до руйнування стовпів).